Так, світ очікує сьогодні, Що розповім всю правду я Про ті часи страшні, голодні, Що несумісні із життям. Розповісти це неможливо, Бо знов і знов це проживу, І серце защемить тужливо, Тоді не вмерла і живу. А скільки всього було, люди! Щоб вам ніколи те не знать, Коли шукаєш їсти всюди, Жуєш траву, щоб не сконать. А мати, що сама без сили, Останнє дітям віддає, І кожен день нові могили, Чи край скажіть хоч цьому є? А край тоді, коли людину, Так горе в пекло довело, Що їстиме свою дитину, І все жахається село. Живіть і радуйтеся, люди, Бо не голодні ви щодня, І хай вам допоможуть всюди, Чужії люди, як рідня. Учень. Голод 1931 – 33 р.р. залишив страшні зарубки у свідомості українського народу. Помираючи мученицькою смертю, селяни волали про допомогу. Неврожайні роки бували й раніше. Голод в Україну приходив не раз. Але голод 1932-33 років – то найтрагічніша і найбільш жахлива сторінка в нашій історії. Адже створений він був штучно. Головною його причиною була згубна політика уряду, насильницьке проведення колективізації. На початку 30-х років колгоспний рух набрав величезного розмаху. Сучасниця голодомору розповідає: Хлібозаготівельні агенти повимітали все з хати – навіть просяні й гречані відходи. Ходили з шпичками, нишпорили по льохах і горищах, заглядали до горщиків в печі, щоб нічого їстівного не залишилось… Сучасниця голодомору згадує: «Найбільше мерти люди почали в лютому 1933-го. Я тоді працювала в яслах. Там було 280 пухлих від голоду дітей. Колгосп виділяв пайки – по четвертині шматочка хліба. Варили заколот з висівок та гречаної луски...» Щоб вижити, люди шукали в полі загублені мерзлі буряки і картоплю, їли дрібних гризунів, ворон, горобців, кішок і собак, кору дерев і бруньки. Голод спотворював моральні норми, штовхав на злочин. Траплялись непоодинокі випадки людоїдства. Були села, в яких лишились тільки хати-пустки. Голодомор – жорстокий час –Це смертний вирок був для нас А ми все вірить не хотіли, Хоча вже ледве животіли, І як вода зника в пісок, Крізь пальці п'ятий колосок, На десять років забуття, Як пощастить, то й вороття. Вже вдома нікому чекати, Поховані і батько й мати, Все наяву, мов страшний сон, Що заточив у свій полон. А чорна туга серце крає, Бо смерть мільйони забирає. Голодомор – жорстокий час – Це смертний вирок був для нас. Прозваний у народі «законом про п’ять колосків”. За ним, голодних дітей ловили за збирання колосочків, засуджували до десяти років ув’язнення, дорослих могли й розстріляти. Голодні й до нестями виснажені діти полохливо лущили недостиглі зерна, жадібно їх поїдали. Від надмірного вживання сирої білкової клейковини не витримували їхні виснажені шлунки. Вони помирали через декілька годин. А коли вони потрапляли до рук активістів, то відразу ставали жертвами свавілля. Голодомор винищив або покалічив ціле покоління селянських дітей особливо в Україні. Діти виявилися найменш захищеними, не брали участі у колглспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100-300 грамів хліба на працюючого. Доля дітей у цій величезній катастрофі найбільше приголомшує розум. Знімки дітей із кінцівками, що виглядають як палиці, і веслоподібними головами доводять до нестями… У більшості випадків діти вмирали вдома разом з усією родиною. Іноді вони гинули останніми і не мали ніякого уявлення, що їм робити. Вони тихо помирали не дочекавшись допомоги. Гинули без ліку і часу… Безпритульність дітей в Україні була тоді явищем масовим, яка свідчила про катастрофічні наслідки голодомору. Спіте, діти, спіте, любі. І не просинайтесь! Вже не буде мучить згуба. Забере вас пташка райська. Спіте, міцно, спіте, діти. Янгол Божий на порозі. Вже не буде їсти хтітись. Учень. Людей перетворили на роботів, які були готові за маторженик з остюками, що видався на трудодень, закопати людину живцем. Учень. Ні труни, ні хрестів, І ні тризни! Прямо в яму. Навіки-віків! Чорна сповідь моєї Вітчизни І її затамований гнів. Ні віночка, ні навіть барвінку… Наче падалиць – під вітрюган! То причастя твоє, Українко. Українцю, то твій талісман. Гей, Україно… Де ж українці? Мати чекає вісті од сина. Будемо разом чи поодинці? Гей, українці, де ж Україна?!. Учень. Дехто говорить: ”Навіщо згадувати минуле?” А для того, щоб воно ніколи не повторилося.«…Боже великий, всевладний, Яви нам свою могуть, Дай розпізнати правду, Праведників не забудь. Дивляться в Твої очі Мільйони скатованих душ. Пригорни їх, посели на спочинок, Та їхнього сну не наруш. Заступи нас і нашу державу Од кривавих і лютих негод. всі ми - сущі, усопщі, рийдешні – Твій пшеничний, безсмертний народ». Учень. Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло 77 років . Та дзвін пам’яті лунатиме допоки ми лишатимемося людьми. Ми пережили Катастрофу, яка могла зупинити життя всього народу. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид Українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого. Я прошу кожного громадянина України і кожну українську сім'ю схилитись перед пам'яттю наших невинно загиблих батьків, братів, сестер. Це дуже потрібно для кожного з нас, для нинішнього і прийдешнього поколінь, для нашої єдності, для нашої віри у життя і справедливість. В день вшанування пам'яті невинних жертв Голодомору запаліть поминальні свічки, об'єднайтесь у слові і молитві за Україну. Це – знак нашої пам'яті. Це – святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це – світло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди. Хай на весь світ кричать! Хай світять! Хай люди чують! Космос бачить! Бо ні забуть, ані пробачить Не можна і не в силах того, Як нелюди дурили Бога!. Учень. Наприкінці хочеться звернутись до вас словами Великого Пророка України Тараса Григоровича Шевченка: … Отак і ви прочитайте! Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників кого, коли За що розпинали…